Дума про Марусю Богуславку є одним із найвеличніших та найвпливовіших витворів українського фольклору. Її називають перлиною українського героїчного епосу. Вона стала натхненням для багатьох митців.
Як основу для своїх творів її використовували Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон Куліш, Іван Багряний, Михайло Старицький, Борис Грінченко, Ліна Костенко та інші. Всього існує 12 варіантів думи, але сюжети залишаються практично однаковими.
Головна героїня виступає узагальненим та частково ідеалістичним образом української жінки (без реального прототипу), що знаходиться у турецькому полоні, але не може забути свого походження та залишається душею відданою своїй Батьківщині.
Маруся випускає з темниці козаків-невільників, ризикуючи своїм становищем і, можливо, життям, але не йде з ними і залишається на чужині, бо вже потурчилась та звикла до «лакомства нещасного». Тут можна побачити роздвоєння її душі: водночас в ній зіткнулися любов та співчуття до українських полонених і бажання не змінювати комфортний спосіб існування.
Проте осуду Марусі у думі немає. Лише таке саме співчуття до дівчини, яку проти її волі забрали з рідного дому.
Маруся звільняє козаків зі словами, що у землі християнській — Великдень. Тому казати, що дівчина повністю зреклася християнської віри не можна. Козаки починають припадати до землі й проклинати дівчину за те, що вона повідомила їм про велике свято. 30 років, які вони провели у полоні, не змогли змінити їхню віру у Бога. А Маруся мусила прийняти закони та звичаї чужини. Зрештою, саме це допомогло їй стати дружиною турецького вельможи та врятувати 700 синів своєї справжньої Батьківщини.
Ідея: національну ідентичність неможливо викоренити насильницьким шляхом.
Тема: страждання поневолених українців у турецькому полоні та незламність їхньої християнської віри на тлі рабства у мусульманських панів.
Проблема: національна самосвідомість та ідентичність в умовах поневолення та примусового проживання в чужих землях.
Жанр: історична дума невільницького циклу.
Композиційні складові.
Заспів: життя козаків у неволі під турецьким паном.
Основна частина: Маруся розмовляє з козаками про Великдень та обіцяє визволити полонених з темниці.
Закінчення: Маруся відчиняє двері в’язниці та випускає козаків; благає козаків знайти її батьків у Богуславі та сказати їм, щоб ті не намагалися визволити доньку, бо вона вже побусурманилась та звикла до турецької розкоші.
Художні особливості твору.
Епітети: камені біленькі, темниця кам’яная, сонце праведне, земля християнська, великодная субота, городи християнські, сира земля, просьби щирі, нещасні молитви.
Повтори: дівка-бранка, біднії невільники, тридцять літ у неволі, що в нашій землі християнській за день тепера, роковий день Великдень.
Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Пошли, Боже, на многая літа і до конця віка!»